Похоже, что идеологи строительства Еврейского Общинно-культурного центра (ЕОКЦ) «Наследие» уже поняли: проводить увеселительные программы в Бабьем Яру – это маразм. Проект переделали. Теперь это Мемориально-Просветительный Общинный центр (МПОЦ).
Будем ждать, когда идеологи ЕОКЦ-МПОЦ поймут, что Общинный центр без увеселительных программ – это тоже маразм. Ведь теперь дети и молодежь не будут в центре петь, танцевать, заниматься в кружках и веселиться. Люди среднего и пожилого возраста не будут посещать оздоровительный комплекс, музыкальные вечера, праздники в синагоге при центре. Имея свой дорогостоящий дворец, еврейская жизнь будет протекать на стороне, а праздники мы по прежнему будем проводить в клубе МВД или в цирке. Выход из создавшейся ситуации один – вынести центр за пределы Бабьего Яра. Используя уникальную материальную возможность, можно построить республиканский еврейский Общинный Дом, в котором разместятся театр, музей истории евреев в Украине, выставка ритуального еврейского серебра, галерея частных коллекций, выставочный зал, библиотека и все необходимые помещения для осуществления полноценной общинной жизни.

Правление Харьковской Областной Объединенной еврейской общины считает, что
общинный центр " Наследие" не должен строится в Бабьем Яру, так как это
место является местом скорби для всех евреев.

Председатель ХООЕО
Г.Шойхет

Уважаемые коллеги,
полагаю, сложно было бы придумать большее кощунство, нежели
строительство
какого-либо центра в Бабьем Яру. Это место должно оставаться
мемориалом - и
только. Сказанное является моим частным мнением, которое я
неоднократно
высказывал во время различных дискуссий и встреч - в том числе, и с
инициаторами этого варварства. Что же касается голосования, то
принимать в нем
участие я не считаю для себя возможным. Решение вопроса о месте
строительства
должно быть принято в Украине, являющейся самостоятельным суверенным
государством.
Желаю Вам успехов в Вашей борьбе и недеюсь на Ваше понимание.
С уважением,
Дмитрий Эльяшевич
Prof. Dr. Dmitry A. Elyashevich
Rector
St.Petersburg Institute for Jewish Studies
P.O.Box 10, St.Petersburg 196247, Russia

Бабий Яр должен остаться яром, а не гранитным комплексом или дворцом культуры. Культурный центр или музей Холокоста, если таковые задуманы, должны находиться в Киеве в месте, подобающем музею или центру. В мире немало музеев Холокоста, и ни один из них не стоит на месте массовой гибели евреев. Посещение же Бабьего Яра всё же сродни посещению кладбища...

Я никак не могу понять,что это? Желание просто заработать пару копеек на строительстве чего-нибудь под благовидным предлогом,что это для нашего же блага или непонимание того, чем является это святое место для всех евреев? Какими же надо быть циничными,чтобы на месте скорби возвести увеселительное заведение.А кто то задал вопрос этим горе созидателям:"Есть ли здесь кто либо из их родных и близких?"Я живу в Туркмении.Кажется,что это далеко.Но меня хотят отдалить от этого места морально.Не желаете строить музей и мемориал,как Яд Ва-Шем,так не мешайте спокойно спать убитым и замученным.На своём веку евреи видели много бед и сейчас есть ублюдки,которые хотят их нам добавить,тем горше видеть такие деяния от своих. Это,наверно,выше моего понимания о долге и чести.С НАИЛУЧШИМИ ПОЖЕЛАНИЯМИ тем, кто разделяет мою точку зрения.
Председатель Еврейской Общины Туркменистана Иосиф Шлочицкий.

Уважаемые дамы и господа!
Я считаю не этичным на месте уничтожения наших родных строить развлекательный
комплекс. Посоветуйтесь с равинами, думаю, у них есть на этот счет мнение.
Мои родные - выходцы с Украины и многие из них лежат в Бабьем Яру.
Всего доброго.
Исполнительный директор европейского бюро ВКРЕ
Лариса Сысоева

Все время просматриваю записи в гостевой книге. Отрадно, что они достаточно единодушны. Но, к сожалению, немногочислены. Неужели это только нам болит? Неужели многие нынешние и бывшие киевляне и некиевляне настолько безразличны и равнодушны к этой, мягко говоря, проблеме? Если, не дай Б-г, центр будет построен и кощунство совершится, как отмолчавшиеся будут смотреть в глаза своим детям?
Вопросы, наверное, риторические...
Но уже пора определяться!

Что же касается сути проекта, то я, разумеется - против. Об этом я высказывался в статьях в журнале "ПіК" ("Політика і культура", Украина) и еженедельнике "Глобус" (Израиль). Не буду повторять самого себя, а кому интересно и кто читает по-украински - можете заглянуть, например, на сайт www.pic.com.ua

Я сейчас о другом. Печальный вывод, который доводится сделать из всей истории со строительством еврейского общинно-культурного центра "Наследие" - тот, что уважаемый распределительный фонд "Джойнт", на счету которого немало добрых дел, похоже, в данном случае не мыслит себя как часть еврейской общины, а его члены не считают себя частью еврейского народа. Я не ребе и не намерен читать наставления, однако в таком случае пусть джойнтовцы обратятся к настоящим ребе и спросят: а верны ли предпринятые действия? Вряд ли ответ будет утвердительным - ведь Институт юдаики, например, уже против...

А это значит, что своими безответственными действиями "Джойнт" ставит под удар весь еврейский народ. Господа хорошие, откройте хоть Тору, хоть ТаНаХ, хоть Талмуд - вы найдете массу примеров того, как неправильные действия одного (особенно - лидера) оборачивались огромными неприятностями для многих. И даже для народа в целом! Так что пока не поздно, лучше отказаться от святотатственной идеи, потому что, во-первых, за нее расплатятся те евреи, которые все еще живут в Украине, но во-вторых, "волны" безусловно разойдутся далеко. И не исключено, что последствия столь необдуманного шага падут на голову даже американских евреев - в частности, и того же "Джойнта". Давайте не забывать, что все евреи - единый народ! И не относитесь к нам, бывшим "совкам", как к безмолвному покорному быдлу. И прежде чем строить что-то у нас - спросите, а надо ли нам это?! Да, мемориал жертвам Холокоста нужен, музей Трагедии нужен - но не общинно-культурный центр!

Тем более, "Джойнтом" в Киеве свой культурный центр уже давно открыт - зачем же еще один?! Или деньги больше девать некуда?..

У меня замечание по оформлению материалов сайта из раздела "Нереализованные проекты". Один из них подписан: "ЦЫГАНСКАЯ КИБИТКА" - проект архитектора А.ИВАЩЕНКО". Дело в том, что я знаком с историей этого многострадального проекта и его автором - известнейшим киевским архитектором (с мировым именем, между прочим!) - Анатолием ИГНАЩЕНКО. Он же является главным архитектором всего комплекса "Бабий Яр". Памятник "Цыганская кибитка" действительно был сделан, но по различным причинам он сейчас установлен не в Бабьем Яру, а в г.Каменец-Подольский, на краю каньона.

Полагаю, что строительство общинного центра в Бабьем Яру было бы не только кощунством (о чем уже многое сказано), но и ошибкой. Холокост, одним из символов которого является Бабий Яр, не может быть единственным или основым пунктом еврейской самоидентификации. Мы, слава Богу, евреи не только потому, что нас преследовали и убивали. Полагаю, что еврейство как идея и наследие имеет и позитивные коннотации, а потому для общинного центра следует выбрать место жизни, например, Подол, а не Бабий Яр - место смерти.
Директор Центра "Петербургская иудаика" Валерий Дымшиц

Строить что-либо в "Бабьем Яру" - преступление.

І знову Бабин Яр…


Протягом літа у київській єврейській громаді точаться дискусії з приводу можливого будівництва у Бабиному Яру. Наш Центр також хвилює ця проблема, ми вже висловлювали своє ставлення під час різних обговорень та в засобах інформації. Проте, останнім часом відчули потребу висловити свою позицію більш конкретніше на сторінках нашого бюлетеня.
Триває полеміка щодо майбутньої унікальної споруди на теренах Бабиного Яру. Можна було б сказати – нарешті, якщо пригадати відомі Євтушенкові: “над Бабьим Яром памятников нет…”. Але зараз вже пам”ятники є – це і грубезний меморіал мирним радянським громадянам 1976 року до якого у 1991-му, копіюючи перефарбування в Україні, несміливо прилучили маленький напис, де нарешті мовлено, що в Бабиному Яру вбивали в першу чергу євреїв, лише тому, що вони були євреями. У 1996 році побудували Менору. У 2001 році до шістдесятиріччя трагедії чомусь вирішили зробити пам”ятник дітям (загалом непоганий і сучасний, але чи можна побачити що то є єврейські діти?) і нарешті встановили камінь під майбутнє будівництво чогось великого і грандіозного.
До того ж з”являвся пам”ятник циганам (рома), але кудись зник, газета “Дзеркало тижня” писала про це в січні 2001-го і що далі? Жодного розбірного слова. Вчинок настільки “європейський”, що шокує.
Товариство Олени Теліги встановило хрест (подія доволі суперечна) він нікуди не подівся, але тепер, коли буде починатися будівництво чогось незвичайного, що повинно демонструвати наскільки грошовита єврейська громада – куди ж подінеться хрест?
Загалом дивує те, що жодного вільного, незаангажованого обговорення досі не відбулося (крім Круглого столу під час наукової конференції “Єврейська історія і культура в країнах Східної Європи” Інституту юдаїки в кінці серпня 2002 року). Проте, маємо європейський досвід. Люди, які хоч трохи розуміються на проблемах Голокосту знають, що символом винищення євреїв Західної і Центральної Європи є Освенцім, так само як символом винищення радянських євреїв є Бабин Яр. Відомо, що в Освенцімі є меморіал, є музей, але й близько не існує жодних общинних центрів, які б вказували на відродження єврейства на місцях загибелі. Навіть в Німеччині де наразі усіляко підкреслюється єврейське відродження (далеко не однозначне) нікому й в голову не прийде побудувати кафе чи комп”ютерні класи для молоді у Берген-Бельзені чи Дахау. Все це було б не так проблематично якщо б йшло від незнання проблематики Голокосту (а й справді широкий загал в Україні не розуміє очевидного для цивілізованого світу – Голокостом зветься тільки трагедія євреїв і навіть Папа римський проти будування хрестів біля Освенціму!), але очевидно, що закордонні єврейські діячі повинні бути обізнані з цією тематикою, тим більш якщо їм довіряють працювати в Києві.
Повне нехтування громадською думкою, лише тому, що ми поки що живемо в економічно і політично недосконалій країні, безпосередній вихід на державних службовців за спиною українського народу (розуміючи що ці службовці далеко не назавжди), прямий тиск на єврейських активістів – все це в купі означає, що люди знов таки не розуміють історії і не роблять з неї жодних висновків. Будувати в Бабиному Яру не можна. Хіба лише меморіал або музей.
Аргументи захисників проекту побудови єврейського общинного центру в Бабиному яру ґрунтуються на твердженні, що скрізь на Землі, на кожному нашому кроці - місця трагедії та вбивств. Вони твердять - ми ходимо по людських кістках, але життя продовжується, і саме тому побудова громадського центру на місці загибелі київських євреїв буде сприяти збереженню пам’яті та національному відродженню. Проте, апологети цієї точки зору забувають, що Бабин яр це не просто територія, чи місце автокатастрофи, чи місце кримінального злочину. Бабин яр - це символ Голокосту, як і Освенцім він назавжди закарбований, закодований в історичній пам’яті єврейського народу, зокрема київського єврейства. Для євреїв Києва Бабин яр - це місце безвинної, невчасної, насильницької смерті рідних, конкретних людей. Тому ми висловлюємо свою думку, свій голос проти концепції побудови общинного центру в Бабиному яру, яка базується на ідеї - «відродження на місці трагедії».
Чиновник – це завжди далеко не найінтелігентніший представник країни. Чиновник молодої держави тим більше. Чиновник, що з презирством ставиться до тубільців (як колись так ставилися до нього володарі колонії) ще гірший. Але далеко не все вирішують чиновники. В сучасному світі і в європейському контексті, коли існує громадянське суспільство, вони взагалі нічого не вирішують, а суспільство доручає їм виконувати завдання громадськості. І якщо громадськість є, то зупиняються бульдозери і над Бабиним Яром лунають голоси В.Некрасова, І.Дзюби інших… І історія згадує їх, а не якогось керівника тодішнього проекту.
Навколо грошей (а будівництво це гроші) завжди вчинюється, кажучи сучасною мовою – розборки. Але музеї і меморіали не створюються задля тих хто шукає лише матеріального зиску. Музеї і меморіали створюються задля того, аби людина згадала про жахливу трагедію минулого сторіччя, задля того аби людина уявила своїх близьких, себе самого тут біля яру, біля принишклих кущів, біля пожовклого вересневого листя, щоби прослухала як у Яд Ва-Шемі нескінченне перелічення дитячих імен і прізвищ, і раптом здригнулась почувши жахливо рідне, знайоме, щоб відчула з шурхоту вітру дитяче запитання: ”А дітей теж будуть вбивати? Хіба це можна?”
Ми знаємо, що чиновники теж люди. Голокост навчив нас цьому, бо історія намагання повного винищення євреїв, показує світові, що життя перемогло. Єврейський народ переміг, переміг найвиконавчу бюрократію світу – німецьку. Перемогла людяність, бо людина не здатна назавжди перетворитися на автомат. У неї завжди є шанс довести, що вона людина. Ми всі повинні використати цей шанс.
Анатолій Подольський,
Артур Фредекінд,
Український Центр вивчення історії Голокосту

Создатель посылает евреям Киева последний тест: совсем у нас атрофированы мозги или еще нет. Несколько лет назад в Люблине пытались открыть дискотеку возле лагеря Майданек. Какая буря общественного возмущения поднялась! Дискотеку открыть все-таки не дали - и это при том, что в Польше евреев почти не осталось. А здесь дискотеку хотят открыть не какие-нибудь поляки, а свои братья-евреи! От души сочувствую людям, которые будут каждый день идти на работу... в Бабий Яр. Вышивать там ермолки гладью, печь булочки в кулинарном клубе, праздновать Пурим... Я с рождения живу в Киеве и приходил в Бабий Яр всего несколько раз. Не потому, что я такой равнодушный, а потому, что мне там физически плохо. И если общинный центр "Наследие" все же откроют, я туда не зайду ни разу. В Киеве и так скоро будет по одной организации на каждого еврея. Что-то я не вижу толп евреев в уже действующих общинных центрах!
Иностранцы дали деньги... А если нам яд дадут в хрустальном бокале? Или крест золотой на шею предложат повесить?
"Дают - бери" - так могут рассуждать только рабы и зомби.
Один раз нас уже хоронили в Бабьем Яру насильно. Теперь мы в одном шаге от того, чтобы похоронить там себя вторично, на этот раз собственными руками.

Я - против. Не надо "делать нам красиво" именно здесь...